Змістовні компоненти театралізованої діяльності.

   Організація театралізованої діяльності у різних її проявах має великі потенційні можливості щодо вирішення завдань мовленнєвого розвитку дошкільників. Причому кожен з видів театралізованої діяльності дозволяє вирішувати конкретні завдання, водночас забезпечуючи величезний розвиток дитини.

   Організація театралізованої діяльності передбачає формування в дітей певних уявлень про театр і театральну термінологію, що складає пізнавальний напрям спеціального навчання; створення сприятливих умов для ігрової діяльності, спонукання дітей до імпровізації, використання набутих знань у грі, що становлять ігровий та сценічний напрям, у процесі якого відбувається формування театральних дій, елементів сценічної виразності.

   Отже, за Н. Водолагаю, змістовими компонентами театралізованої діяльності виступають:

·         Пізнавальний (що надає можливість познайомитися з театром, набути певних знань про театр та людей, які там працюють)

·         Ігровий (який дозволяє використовувати набуті знання у грі)

·         Сценічний (під час якого діти перетворюються на справжніх акторів)

   Пізнавальний: художньо – естетичне сприймання  і ознайомлення з театром

   Ігровий: гра – драматизація і імпровізована гра

   Сценічний (артистичний): студія, репетиція, вправи, вистава (як праця або виступ для інших)

   Комплексний підхід до театралізованої діяльності дозволить упорядкувати мовленнєву роботу, врахувати специфічність мовленнєвих завдань у кожному з напрямків.

   Для театралізованої діяльності дошкільників і молодших школярів застосовують різні види театру, залежно від використання ігрового матеріалу та способу його розміщення. У педагогіці виокремлюють такі види театру: ляльковий, театр маріонеток, пальчиковий театр, театр на фланелеграфі, тіньовий, - в яких використовують такі матеріали, як іграшки, картинки, ляльки, кокони, топотушки, смикунчики, маріонетки, фланелеграф, фігурки тіньового театру, «живі тіні», що можуть бути розміщені на екрані, ширмі

   Кожен із цих видів театру має специфічні потенціальні можливості щодо розвитку мовлення дітей, їхньої ігрової діяльності. Так, найбільш потенційним щодо складання сюжету виявляється драматичний театр іграшок на столі; для відтворення складних казкових діалогів – ляльковий, пальчиковий театри, театр маріонеток. Фланелеграф, тіньовий театр можна віднести до моно- театру, моно- гри, в яких мовлення переходить на внутрішній рівень. Театр коконів, топотушок, смикунчиків є дуже складним видом, адже вимагає високого рівня розвитку уяви: маніпулюючи, діти створюють певний образ, а власне мовленнєвий супровід залишається поза їхньою увагою.

   Театралізована діяльність дітей  має певні особливості в межах кожного вікового періоду. Це пов'язано з різним рівнем розвитку мовлення, ігрової діяльності, театральних дій, сприймання літературних творів.

   Малюки іноді грають у театр і запрошують глядачами дорослих або однолітків, які їм потрібні лише як атрибут театру. Малюків не турбує, чи зрозуміло й цікаво глядачам те, що вони показують. Діти різного віку люблять входити в образ, переживають яскраві хвилювання, наслідують дорослих. Але інтерес до такого роду діяльності в них ще не стійкий, не довготривалий. Недостатньо розвинуте мовлення: вони можуть повторити слова за дорослим, але самостійно не створюють фрази. Театральні дії в них виражаються в руховій активності. В ігровій діяльності малюкам необхідне керівництво вихователя. Діти переважно грають поруч.

    Керівництво іграми в будь - якому віці передбачає цілеспрямований вплив на зміст ігор дітей, але без підміни їхньої ініціативи й самостійності, що створює умови для розвитку творчості, допомагає малюкам встановити позитивні взаємовідносини.

Якщо для дітей трьох-п' яти років важливе суто переміщен­ня фігурок, тобто маніпулювання іграшками та предметами, що стимулює їхню мовленнєвотворчу діяльність, то у старшому віці така  театралізована творча гра переходить на вербальний рівень, коли для дітей стає суттєвою сама наявність персонажів, незалежно від їх рухів на сюжетному полі. У дітей  ігрові дії часто мають символічний узагальнений характер, зберігаючи лише загальні риси дій, що надає дитині можливість за короткий час програвати більші «часові відрізки» подій. Старших дітей більше цікавить результат ігрової діяльності. Ігри носять колективний характер, довготривалі, з міцно складеним сюжетом, з виконанням правил, які містяться в ролі й обумовлені сюжетом гри. Провідним мотивом гри у цьому віці стає пізнавальний інтерес, який виявляється в прагненні упорядкувати власні уявлення про довкілля.

   До старшої групи діти приходять уже з певним запасом ігрових умінь: будувати план-сюжет, розподіляти ролі самостійно готувати атрибути та декорації, використовувати способи колективного спілкування.

Діти старшого віку мають можливість самостійно організовувати й здійснювати театрально-ігрову діяльність, вони оволодівають умінням усвідомлено вибирати засоби виразності для самостійної театралізованої діяльності через художній аналіз літературного твору, образів героїв; опановують умінням узгоджувати власні дії з діями учасників гри, самостійно й справедливо розв' язувати суперечки, допомагати товаришам, дбайливо ставитися до ігор, радіти успіхам.

 У старших дітей  з'являється інше ставлення до вистави. Вони прагнуть глибше передати образ героя та показати власне ставлення до нього. Іноді діти вражають виразністю міміки, жесту, слова. У дітей  шести-семи років гра - ­драматизація стає виставою, в якій вони грають «для глядачів», а не «для себе», вона є ніби переходом до драматичного мистецтва.

3алежно від віку дітей змінюється й керівництво театралізованою діяльністю. У педагогіці існують різні погляди щодо ролі вихователя (вчителя) в організації дитячих ігор. На думку багатьох учених, гpa - єдиний внд діяльності, в якому дитина виявляє незалежність від дорослих. Необережне втручання дорослих нерідко призводить до того, що гра згасає, перестає викликати інтерес дітей. Науковці відзначають, що не слід втручатися у гру дітей, що таке втручання перетворює її в навчання, «паралізує» дитячу творчість і самостійну вигадливість.

  У  групах більш широко використовуються  прийоми опосередкованого педагогічного впливу: організація предметно-ігрового середовища, постановка перед дітьми проблемних ігрових завдань, допомога у плануванні діяльності, попередня мовленнєва робота тощо.

Дітей старшого дошкільного віку навчають складати сценарії до театральних вистав і театралізованих ігор. Навчання дітей дошкільного віку сюжетоскладання досліджувала Н.Водолага. Нею була розроблена методика навчання дітей складати сюжети для театралізованих вистав.

3а Н.Водолагою, вихователь починає процес колективного сюжетоскладання з пропозицій щодо основної сюжетної лінії. Дітей заохочують також до розробки сценаріїв на основі комбінування сюжетів. Ця робота відрізняється від попередньої тим, що сюжет дітям задається від початку. Запропонований сюжет діти мають збагатити, доповнити діалогами, описом дій персонажів.

     Розкриємо більш детальніше пізнавальний компонент, а саме емоційне ставлення при ознайомленні з театром.

 Ознайомлення дітей з театром як культурною установою

Як розвинyrи емоційне ставлення до театру у дітей? Що таке театр? Для чого ходять до театру? Що можна дивитися в театрі? Чи були ви в театрі? Чи подобається вам театр і чому? Що роблять в театрі? Що ви дивилися у театрі? Що найбільше запам'яталося, сподобалося у театрі? Як називають людей, які грають на сцені? Хто керує акторами? Що допомагає глядачам дізна­тися, де відбувається дія? Хто малює декорації та шиє костюми тощо?

Театр як культурна установа. Особливості театру як культурної установи «Дім чарівних вистав». Відвідування театру. Суттєві ознаки зовнішнього оформлення театру. Відмінні риси театральної споруди від інших будівль. Різні будівлі театральних споруд. Ознайомлення з театральними символами. Театральна афіша.

Внутрішні приміщення театру, їх оформлення. Фойє, його при­значення (великі дзеркала, фотографії акторів, кapтинки із вистав, бесіди про вистави в антракті). Гардероб (вішшалки, нoмepкu на одяг, біноклі). Повага до праці працівника театру - гардеробника. Зала для глядачів (комфортна зала, м 'які крісла, розставлені в певному порядку, номepкu на кріслах; оркестрова яма). Сцена (таємничий за­навіс, яскраві прожектори, декорації) та емоційні відчутгя. Закріплення понять: декорації, фойє, сцена, оркестрова яма, прожектори.

Історія виникнення театру. Як з'явився театр. Свята на площах. «Веселі люди» - скоморохи. «Небилиці-небувальщини» скоморохів. Образ скомороха: яскрава сорочка, кольоровий ковпак із брязкальцями, нарум'янені щоки. Мельпомена - Муза театру.

Театральна афіша.  Для чого потрібна афіша? Що приваблює гляда­чів у афішах? Що можна дізнатися за афішами? Характерні особливості вистави в афіші. Чим відрізняються афіші?

Театральна каса. Театральний квиток - ряд, місце; число,  місяць, час  початку вистави; ціна квитка тощо. Контроль y  квіткy. Для чого потрібний театральний квиток? Як слід купувати квитки в театрі?  Чарівні слова для театральноro касира. Купівля квитків різної вартості. Обережне поводження з квитком під час вистави. Повага до праці працівників театру (касир, білетер).

Продуктивна діяльність з елементами творчості.

Малювання влас­них театральних споруд і театральних символів, запрошень до театру; музи театру - Мельпомени, маски для скомороха, візерунка для шапки скомороха, костюма для нього або самого скомороха. Ліплення театраль­них споруд, героїв, улюблених казок; фіryрок скоморохів. Аплікація різ­них видів афіш. Будування із кубиків «Власного театру». Конструювання різних театральних виробів за допомогою прийомів орігамі («шапка для скомороха»). Організація виставки дитячих робіт. Передача в малюнках – афішах характерних особливостей вистави. Малювання героїв казок, сценок із вистави, декорацій, костюмів, які сподобалися. Ліплення декорацій, героїв вистави. Вироби із паперу: паперові компо­зиції, панно (декорації для вистави, казкові персонажі вистави тощо). Створення макета вистави. Виготовлення елементів костюмів для героїв вистави, декорацій. Випуск афіші, про­даж квитків, підготовка «зали для глядачів».

 Ігрова діяльність з елементами творчості.

Розігрування сценок­ – діалогів із реального життя («Сестричка захворіла», «У перукарні» та ін.), зустрічей героїв із знайомих казок («Баба-Яга - Машенька», «Буратіно і Тато Карло» та ін.), кумедних сценок («Ми - скомороxu! », «У звіринці» та ін.). Сюжетно-рольова гра «У театральній касі», яка ознайомлює дітей з купівлею квитків, різних за вартістю та місцезна­ходженням. Співи пісень, водіння хороводів дівчатами в образи Музи Мельпомени. Розігрування окре­мих сценок із вистав, які дивилися. Гра у виставу на макетній сцені. Збирання театральних афіш, програм, листівок акторів, квитків від вистав тощо.

 Інтелектуальна діяльність з елементами творчості.

Відгадування кросвордів, ребусів із театральними словами, колективне написання замітки про виставу.

 «Журналісти» беруть інтерв'ю у «акторів» про те, як вони гoтyвалися  до виступу; про образи, які  вони втілювали.

 Як сформувати загальні уявлення про діяльність акторів у дітей?

 Перегляд вucтaв у театрі. Вистава очима глядачів. Гра акторів, їх мова та рухи під час вистави, вміння акторів поводження на сцені. Костюми акторів (Kолip, фасон одягу) і аксесуари.  Чудові декорації та прекрасна музика  у виставі.

Враження про  театру. Зміни настрою  під час вистави, хвилюван­ня. Співчуття  героям і радість за них. Оцінка побаченого у виставі. Хто із героїв найбільше сподобався і чому. Додаткові засоби театральної виразності: кращі декорації та костюми. Дійова особа – музика. Значення слова «антракт». Кому потрібний антракт? Відпочинок глядачів у антракті. Актори та працівники театру в антракті.

 Таємниці театральних професій. Театральні професії.

Ознайомлення з театральними професіями безпосередніх та опосе­редкованих учасників вистави. Співробітники театру про працю людей, які зайняті в постановці вистави.

Праця безпосередніх учасників вистави (ті, хто ставить виста­ву). Головні «чарівники» театру - актори. Повага до праці актора. Перевтілення актора. Виразна мова актора. Тіло актора, його хода, жести, міміка. Кімната, де проходять репетиції акторів. Керівник акторів - режисер. Творча робота режисера з акторами. Робота режисера з художником, диригентом і музикантами. Творча праця художника театру. Художня майстерня. Зображення художником декорацій, спеціальне оселення, форма та композиція. Відображення на декорації місця та часу дії театральної вистави; ескізи, костюми, для акторів. Диригент і музиканти. Репетиції оркестру. Музика у виставі.

Праця опосередкованих учасників театру (ті, xrito забезпечує умо­ви для успіху вистави). Професія касира та гардеробника., костюмера та гримера., бутафора; та освітлювача. Важливість та корисність  праці кожного з тих  хто працює в театрі.

Неодмінні учасники вистави - глядачі.

Особливе значення глядача в театрі. Присутність глядачів у момент самої творчості. Неможливість виступів акторів без глядачів.

Поговоримо про правила поведінки в театрі.

Правила поведінки в театрі. Що таке правила поведінки в театрі? Хто їх, має дотриму­ватися і чому? Важливість дотримування правил поведінки в театрі. як не можна поводитися у театрі? Перші уроки культури поведінки в театрі. Знаходження свого місця в залі для глядачів. Правильний про­хід по ряду перед виставою та під час вистави в залі для глядачів. Одяг для театру. Предмети, які можна брати до театру. Квіти, які дарують акторам. Знаки-символи про правила поведінки в театрі. 

Що таке засоби образної та емоційної виразності?

 Жести та пози   бувають різними.  Визначення особливостей зовнішнього  прояву емоційних станів за допомогою жестів. Самостійний добір власних виразних   жестів.  Відповіді на зaпитання за допомогою жестів. :Виконання кількох дій за допомогою жестів. Визначення особливостей зовнішнього прояву емоційних станів за різними позами. Складання своїх власних поз відповідно з настроєм і характером героя. Складання групових поз.

Міміка та пантоміма. Визначення настрою людини за схематични­ми малюнками, виразом обличчя однолітка або дорослого. Знаходження засобів виразності для адекватного свого настрою за допомогою міміки. Емоційний стан людей на малюнках і фотографіях. Вираження вла­сного настрою за допомогою міміки під час читання творів. Передача специфіки почуттів за допомогою міміки.

Визначення особливостей зовнішнього прояву емоційних станів за виразними рухами всього тіла і складання своїх пантомімічних сценок , моно –  і групові пантомімічні етюди.

Інтонація. Розуміння та емоційне вираження різних станів за допомогою інтонації. Інтонації, які виражають основні почуття, різ­ні специфічні емоційні стани. Добір інтонації, яка найповніше передає стан героя .

 Самостійна тeатралізована діяльність

(Робота над виставою)

 «Робота за столом». Ознайомлення зі змістом п'єси, колективне обговорення образів

п' єси, конфліктів, стосунків між персонажами. Пошук потрібних інтонацій, жестів, манери поведінки героїв. Перші спроби в пошуках майбутніх сценічних образів, робота над текстом.

 «Робота у вигородках». Колективна розробка мізансцен,  розуміння  суті стосунків героїв. Розташування «акторів» на сцені в той  чи інший  момент вистави. Перевірка запропонованих мізансцен. Обговорення опорних точок композиції на сцені. Альтернативні пропозиції виховате­ля-режисера з мізансцен. Розвиток почуття композиції. Гра в ансамблі, враховуючи манери виконання учасників вистави.

«Репетиції на сцені». Виконання ряду дій, які пов'язані з життям дійових осіб перед початком кожної репетиції. Репетиції в костюмах «обживання» костюма.

«Генеральна репетиція». Репетиція з використання музики, деко­рацій і всієї атрибутики.