Проблематика компетентнісно орієнтованої освіти є в наш час дуже актуальною. Проблема компетентнісного підходу в  освіті в Україні набула ґрунтовного розв'язання. За роки незалежності України в галузі освітнього законодавства було прийнято низку законів та урядових постанов, які стали підставою для розроблення та впровадження сучасного змісту освіти. Запровадження нової системи оцінювання навчальних досягнень учнів вивело компетентнісний підхід на якісно новий щабель розвитку відповідно до європейських освітніх стандартів і зумовило переведення компетентнісної ідеї на рівень обов'язкової нормативної реалізації. Результатом узагальнення інформації про стан розробки компетентнісної ідеї та її екстраполяції на специфіку функціонування регіональної системи освіти логічно виступає визначення проблем:

Широко презентована в нормативних документах компетентнісна ідея не набула наразі адекватного втілення у змісті підручників. Більша частина асортименту теперішньої навчальної літератури відповідає традиційній знаннєвій парадигмі; украй не вистачає підручників нового покоління, зокрема інтерактивних, тощо.

Ідея компетентнісного підходу стала одним із наріжних каменів нової системи оцінювання. Але сьогодні ми можемо стверджувати, що досягнення життєвих компетентностей поки що не виступає результатом навчання, як це було задекларовано у критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів, і не закладено до системи оцінювання навчальних досягнень школярів (за чинними критеріями, учитель, як і раніше, оцінює знання, уміння, навички або нечітко прописані навчальні досягнення). Необхідно врахувати цей аспект у розробці нової системи моніторингу якості освіти та за можливості адаптувати систему контролю й оцінювання навчальних досягнень учнів.

Об'єктивною проблемою впровадження компетентнісного підходу до навчання є необхідність технологічної адаптації навчально-виховного процесу відповідно до нових вимог. Традиційними педагогічними технологіями, розробленими для знаннєвого підходу, неможливо продуктивно формувати компетентності учнів. Отже, аналізується задача оновлення арсеналу педагогічних технологій, якими володіють наші вчителі, як процесуальної умови реалізації компетентнісного підходу до навчання.

Психологічний чинник, здатність реагувати на зміни, гнучкість у прийнятті нових рішень, уміння подолати стереотипи мислення та дій - ще одна проблема впровадження компетентнісного підходу до навчання. Забезпечення готовності вчителя до реалізації нових завдань в особистісному та професійному вимірі виступає обов'язковою умовою впровадження компетентнісного підходу до організації педагогічного процесу.

Складність взаємодії із соціальними партнерами, громадськими та культурними організаціями, родиною. Одним зі шляхів розв'язання останньої виступає апробація моделі «Школи-родини», основною місією якої є сімейне виховання, вільне від формалізму й авторитаризму, уміння педагогів наблизити оточення школи до сімейного, вплив школи на привнесення до атмосфери родин суспільних цінностей. 

Усвідомлюючи важливість та обов'язковість розв'язання цих проблем, визначаючи роль і місце інституту післядипломної педагогічної освіти в системі реалізації компетентнісної ідеї, з метою створення системи компетентнісно спрямованого навчання було розроблено регіональну програму впровадження компетентнісно орієнтованого підходу в навчально-виховний процес та авторську модель супроводу її реалізації. За нашим переконанням, оптимальним режимом упровадження компетентнісно орієнтованого підходу виступає науково-методичний супровід. Тлумачний словник визначає термін «супроводжувати» як «постійно бути разом із ким-небудь, тісно пов'язуватися з чимось». Отже, якщо в освіті відбуваються прогресивні зміни, що ґрунтуються на основі гуманізму та демократизму, і процес цей має об'єктивні засади, то слушним буде здійснення саме науково-методичного супроводу, що запобігає безпідставному втручанню в педагогічний процес, застосуванню командно-адміністративних методів, формальному впровадженню необдуманих заходів тощо. Принципово важливим видається також положення про необхідність тривалої та перманентної взаємодії з суб'єктами освітньої системи, постійний контакт і неперервний зворотний зв'язок з ними, на відміну від епізодичних контактів інструктивного, інформаційного чи контролюючого характеру в реперних точках.

Науково-методичний супровід - це система професійної педагогічної й управлінської діяльності зі створення соціально-педагогічних умов для розвитку освітніх систем або суб'єктів педагогічного процесу.

Існує  три етапи - підготовчий, організаційно-аналітичний та практичний. Зупинимось на розгляді цих етапів більш детально.

На першому етапі - підготовчому - діяльність працівників було спрямовано на вивчення нормативних матеріалів і теоретичної бази питання; здійснення інформаційного супроводу пошукової діяльності педагога, створення банку педагогічних ідей, виявлення на діагностично-прогностичній основі творчо працюючих учителів тощо

На другому етапі - організаційно-аналітичному - акцентовано увагу на визначенні основних груп компетентностей учнів, створенні моделі науково-методичного супроводу впровадження компетентнісного підходу в навчально-виховний процес, розробці планів і програм курсової перепідготовки.

Реалізація названої моделі характеризує особливості третього практичного етапу – практичного.

Однією з моделей компетентнісно орієнтованої школи виступає профільна школа. Саме профільне навчання дає можливість найповніше реалізувати принцип особистісно зорієнтованого навчання, компетентнісного підходу в навчанні завдяки створенню сприятливих умов для врахування індивідуальних особливостей, інтересів, потреб учнів.

Нового звучання в контексті компетентнісного підходу набуває моніторинг якості освіти. Компетентнісно орієнтований підхід в освіті не дозволяє ототожнювати оцінку освітніх результатів зі звичною системою показників успішності, тому регіональною програмою передбачено відстеження рівнів сформованості ключових і предметних компетентностей, що вимагає розробки нових методик відстеження якості освіти. Це зумовлює різноманітність способів і засобів педагогічних вимірювань: контрольні роботи, екзамени, захист проектів, опитування, анкетування тощо. Вибір сучасних методик об'єктивного вимірювання навчальних досягнень учнів проводиться з урахуванням попереднього досвіду та вимог зовнішнього тестування, що здійснюється з метою моніторингу якості освіти на національному рівні.

Якість шкільної освіти передбачає досягнення учнями такого рівня освіченості, який би відповідав їх особистісному потенціалу й тим самим створив би основу для саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти, для формування життєвих компетентностей, що можуть забезпечити гідний рівень життя особистості в сучасному суспільстві.

Презентована модель науково-методичного супроводу є продуктивною, життєдайною; вона допомагає учням в оволодінні технологіями життєдіяльності, створює умови для розкриття потенціалу самопізнання, самооцінки, самореалізації, саморегуляції, самоконтролю, інтеграції в соціокультурний простір. Ця система продемонструвала свою дієвість і результативність. Вона є органічною складовою контексту розвитку національної системи освіти, провідних освітніх пріоритетів і перспектив, серед яких слід визначити:

- на соціальному рівні - посилення зв'язків із соціальними структурами, що здатні сприяти формуванню соціальної компетентності учнів, їх залучення до суспільно значущої діяльності, активізація соціальних проектів;

- на дидактичному рівні - удосконалення навчально-виховного процесу з урахуванням ідей компетентнісно орієнтованого навчання, оновлення змісту освіти, відпрацювання здоров'язберігаючих технологій навчання;

- на управлінському рівні - удосконалення системи моніторингу якості освіти в напрямі відстеження рівня сформованості ключових компетентностей учнів;

- на професійному рівні - підготовка та перепідготовка кадрів, зокрема залучення компетентнісної ідеї до системи вищої педагогічної освіти, підвищення професійної компетентності вчителя, запровадження кредитно-модульної системи на курсах підвищення кваліфікації, удосконалення самоосвітньої діяльності педагогічних і керівних працівників.

Сучасна освіта спрямована на підготовку людей високої освіченості , кваліфікованих спеціалістів, здатних до творчої праці, професійного розвитку , освоєння і впровадження наукоємних та інформаційних технологій. У зв'язку зі зміною соціальних вимог відбувається переосмилення ролі вчителя у процесі модернізації системи освіти підвищуються вимоги до нього Це, перш за все потребує високої професійної компетентності вчителя.

Робота з учнями реалізується в різних аспектах (українська мова):

- науково-теоретичному, що передбачає шляхи формування наукового світогляду учнів;

науково-практичному – розробка та апробація інструментарію, необхідного для творчої співпраці вчителя і учнів;

- народознавчому, що пов'язаний з організацією та проведенням заходів, спрямованих на вивчення культури, звичаїв і традицій рідного краю;

- літературно-краєзнавчому, що містить організацію та проведення пошуково-дослідної діяльності учнів з літературного краєзнавства;

- аспекті роботи з обдарованими дітьми, що реалізується в залученні учнів до творчої пошуково-дослідної діяльності на уроках і в позаурочний час.

      Проблемна тема є засобом реалізації мети - формування культури усного та писемного мовлення як засобу спілкування та самовираження . Це вміння спілкуватися усно й письмово , використання діалогу та полілогу, інсценування пропонованих творів, участь у роботі творчих груп. Розвиток комунікативної компетентності на уроках здійснюється за допомогою інтерактивних технологій: "Мозковий штурм”, "Акваріум”, "Мікрофон”, ”Карусель”, «Метод ПРЕС» та ін. Впровадження продуктивних технологій навчання у процесі викладання української мови та літератури дає змогу успішно інтегрувати у суспільство, визначати і втілювати свою життєву стратегію, бути здатним до творчої самореалізації і свідомого життєвого вибору випускника. Перспектива досліджуваної теми полягає в розробці моделі формування комунікативної компетентності як невід'ємної складової випускника сучасної школи. Предмет праці вчителя (учень) є фундаментом його професійної компетентності (соціально - економічні, психологічні, педагогічні та спеціальні знання про дитину ) А чітке виконання комунікативної , діагностичної стимулюючо - регулюючої та аналітичної функції виступає засадами професійної компетентності вчителя .

Компетентнісний підхід у навчанні математики учнів початкової школи

У процесі модернізації початкової освіти, запровадження в ній компетентнісного підходу відбувається методологічна перебудова навчального процесу на принципах гуманізації і демократизації, спрямування його на особистісний розвиток молодших школярів, формування в них основних компетентностей.

Компетентнісний підхід в освіті розуміють як спрямованість навчального процесу на формування і розвиток основних компетентностей особистості. Це вимагає відходу від інформаційної спрямованості навчання і перенесення акценту із засвоєння нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування і розвиток у школярів здатності самостійно практично діяти, застосовувати індивідуальний досвід та досягнення у нестандартних, творчих, життєвих ситуаціях.

Вивчення математики в початковій школі забезпечує опанування учнями знань, умінь та навичок, необхідних для подальшого вивчення математики та інших предметів.

Частина знань початкового курсу математики має практичну спрямованість і

застосовується у повсякденному житті. Вивчення математики сприяє розвитку пізнавальних здібностей молодших школярів – пам'яті, логічного і творчого мислення, уяви, математичного мовлення. Навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань умінь та навичок, а сформувати її компетентності як самоздатність до оптимальних дій.

Особистісно - орієнтована система навчання дозволяє розглядати сучасний урок математики в початковій школі як результат взаємодії двох аспектів:

* методичного, який стосується побудови системи навчальних завдань – ланцюжку вправ, що природно приводять учня до «відкриття» нового поняття чи способу дії, полегшують його усвідомлення і засвоєння, дозволяють формувати математичні компетентності;

* психолого-дидактичного, що безпосередньо пов'язуються з організацією

навчально-пізнавальної діяльності молодших школярів за допомогою ефективного використання навчальних технологій.

Особливе місце під час взаємодії методичного та психолого-дидактичного аспектів уроку математики посідає цілепокладання. Воно має пронизувати весь процес навчання на уроці та виконувати функції мотивації діяльності учнів. Організація цілепокладання включає діяльність школяра, діяльність учителя та їхню спільну діяльність, оскільки неможливо реалізувати нові освітні цілі, якщо учень пасивно засвоює навчальний матеріал. Необхідно спрямовувати його навчально-пізнавальну діяльність до самостійного пошуку, в процесі якого здобувається досвід цілепокладання, рефлексивної самоорганізації і самооцінки, досвід комунікативної взаємодії.

Метою навчання математики в початковій школі є формування у молодших школярів загально предметних (ключових) та спеціальних (математичних) компетентностей. До математичних компетентностей належать уміння виконувати усні та письмові обчислення, розв’язувати сюжетні задачі, робити найпростіші геометричні побудови, обчислювати площу прямокутника та периметр многокутників, розв’язувати рівняння, користуватися математичною термінологією тощо.

Загальна мета навчання математики в початковій школі має впливати на навчальну, виховну і розвивальну мету кожного уроку.

Навчальна мета визначається з урахуванням місця даного уроку в системі уроків у межах засвоєння певної теми. Використовуються формулювання: розкрити, ознайомити, закріпити, сформувати вміння, навчити оцінювати свою діяльність, які потім впливатимуть на вибір методів, засобів і форм навчання.

Досягнення учнями предметних компетентностей передбачає засвоєння знань на всіх шести рівнях, і тому немає жодних підстав обмежуватися якимось одним. Однак уміння, як один із показників засвоєння знань, має стати основною метою більшості уроків математики в початковій школі. Формування математичних умінь має підкріплюватись спеціальними навчальними завданнями, які визначає вчитель до уроку, користуючись різною навчально-методичною літературою.

Крім навчальних цілей до уроку слід формулювати мету виховання і розвитку. Виховна мета  на уроках математики доцільно пов'язувати з особливостями математичної науки та спрямувати на формування гуманних почуттів у дітей, їхнього позитивного ставлення до навколишньої дійсності.

Розвивальна мета  уроків визначаються відповідно до конкретного навчального матеріалу, з урахуванням вимог програми формування загально навчальних умінь і навичок в учнів початкової школи, що безпосередньо пов’язана з розвитком ключових компетентностей молодших школярів. Формулюючи розвивальну мету уроку математики, доцільно передбачати: розвиток сприймання, уваги, пам'яті, логічного мислення, формування прийомів розумових дій (порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування, класифікації, узагальнення), розвиток математичного мовлення.

Сучасний урок математики в психолого-дидактичному аспекті слід розуміти як такий, що передбачає організацію навчальної діяльності учнів, націлену на успіх за рахунок їхньої власної активності. Тож яким би не був урок за формою проведення або за цільовим призначенням, в основу його слід покласти принцип діяльності. Оскільки будь-яка дія перед реалізацією формується в мозку, аналізується ним, тому передусім необхідно активізувати розумову навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Організація повноцінної розумової навчально-пізнавальної діяльності учнів, для максимального забезпечення їхньої активності, стає можливою завдяки доцільному використанню різних навчальних технологій. Серед них:

* технологія організації навчального співробітництва (побудова навчання на основі активної взаємодії всіх учасників навчального процесу, де вчитель і учні виступають партнерами);

* технологія формування загально навчальних умінь і навичок молодших школярів (формування умінь самостійно здобувати знання, щоб успішно просуватися на всіх етапах навчальної діяльності);

* технологія диференційованого навчання (включення молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності і зони найближчого розвитку);

* технологія організації навчальної проектної діяльності (самостійна пошуково- творча діяльність учнів, яка може бути як індивідуальною, так і груповою, у процесі якої дитина вчиться не тільки здобувати знання, а й застосовувати їх на практиці);

* ігрова навчальна технологія (побудова навчального процесу шляхом заохочення учня до навчання через участь у грі);

* технологія досягнення обов'язкових навчальних результатів (продуктивна організація навчання молодших школярів з метою досягнення цілей, що зазначені в Державному стандарті початкової загальної освіти).

Цілісне і систематичне впровадження сучасних навчальних технологій, як ознака інноваційної діяльності вчителя початкової школи дозволяє максимально спростити організацію навчального процесу.

З метою якісного оновлення уроку математики особливу увагу слід звернути на проблему організації процесу навчання на основі діагностики рівня готовності учнів до засвоєння навчального матеріалу.

У початковій школі доцільно передбачити такі види діагностики навчальних досягнень учнів, як: вхідна, поточна, підсумкова.

Врахування результатів діагностики дозволяє створити умови для включення молодших школярів у навчальну діяльність відповідно до актуального рівня готовності та зони найближчого розвитку, а також широко впроваджувати технологію диференційованого навчання. 

На сучасному уроці математики потрібно раціонально організовувати навчально-пізнавальну діяльність учнів. Для цього треба створити мотивацію:

* створити умови для виникнення внутрішньої потреби включення в навчально- пізнавальну діяльність на уроці (хочу);

* визначити зміст навчально-пізнавальної діяльності учнів на уроці (зможу);

* актуалізувати вимоги до учнів з боку навчально-пізнавальної діяльності (треба).

Мотивація має пронизувати весь процес навчання на уроці, а тому такий підхід дає змогу поступово перевести учнів з об'єкта в суб'єкт навчання, створюючи умови для прояву і розвитку їхніх природних здібностей.

Планувати організацію діяльності учнів потрібно поступово:

- актуалізація опорних знань учнів;

- робота над новим матеріалом (постановка утруднення, відкриття нового знання, засвоєння нового навчального матеріалу, що передбачає формування вмінь у відомих, нових умовах, а також на творчому рівні)

Плануючи організацію навчальної діяльності учнів вчитель свій мисленнєвий пошук має розбити на три частини:

1. Визначення навчальних завдань для актуалізації опорних знань учнів та їхнього життєвого досвіду (підготовка до вивчення нового матеріалу, здійснюється переважно в процесі виконання учнями системи вправ, які враховують особливості подальшої роботи).

2. Планування навчальних завдань для організації діяльності учнів щодо ознайомлення з новим матеріалом (відкриття нового знання).

3. Визначення завдань, які виконуватимуться з метою засвоєння нового навчального матеріалу. Їх доцільно добирати в такій послідовності:

- завдання репродуктивного характеру, які передбачають відтворення засвоєних знань (етап первинного закріплення);

- завдання з метою формування вмінь у знайомих та нових умовах (на цьому етапі доцільно планувати проведення самостійної роботи);

- завдання творчого характеру, які передбачають формування нестандартного мислення молодших школярів;

Роль педагога полягає у тому, що він планує, організовує та здійснює корекцію навчальної діяльності учнів, тобто управляє процесом для досягнення мети. У цих умовах змінюється режисура уроку. Учні не просто слухають розповіді вчителя, а постійно співпрацюють з ним у режимі діалогу, висловлюють свої думки, діляться своїм розумінням змісту, обговорюють те, що пропонують однокласники, з допомогою вчителя ведуть відбір змісту, закріпленого науковим знанням.

Сучасний урок передбачає здійснення контролю за якістю засвоєння навчального матеріалу протягом уроку, а на останньому контрольно-оцінному його етапі відбувається обговорення реалізації плану, рефлексія та самооцінювання діяльності учнів.

Сучасний урок, особливо в контексті компетентнісного підходу, змінює завдання оцінювальної діяльності як вчителя, так і учнів. Виникає потреба розвитку само оцінної діяльності учнів, яка передбачає побудову та аналіз відповідної особистої діяльності, міркування про якість роботи і про те, як її можна підвищити.

На сучасному уроці в оцінюванні беруть участь усі суб’єкти навчального процесу.

Важливого значення набуває самооцінка учнів. Оцінювання здійснюється не тільки з метою відстежити просування учнів у знаннєвому просторі, а й розвитку вмінь, навичок, емоційно-ціннісних орієнтацій учнів.

Оцінювати свою діяльність учень має за допомогою різних оцінювальних форм (балів, пелюстків, листочків, сніжинок, ялинок тощо) протягом уроку. Перевага такого підходу полягає в тому, що кожен отримує оцінку не за окремо виконане завдання біля дошки, а за всю роботу на уроці. 

Такі підходи до оцінювання забезпечать учителю отримання інформації про вплив його діяльності на тих, для кого вона здійснюється. Фіксація учнем того, що відбувається з ним під час уроку, виступає для вчителя джерелом даних, спираючись на які він може коригувати свою діяльність.