Адаптація першокласників

Для першокласника дуже важливо відчути себе прийнятим в шкільну сім'ю, а також реалізувати своє бажання бути почутим і зрозумілим. Тому на першому етапі адаптаційного періоду, який триває приблизно тиждень, вчитель, перш за все ставить завдання познайомити дітей один з одним, створити спільну атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членами нового співтовариства.

Працюючи на другому етапі над режимом школяра, учні отримують перший досвід учбової співпраці в групах. Група в даному випадку працює, перш за все як механізм підтримки дитини в новій ситуації. Режим дня в кожному класі вишиковувався по-своєму. Діти згадують, що вони роблять вранці, готуючись до школи, і увечері, прийшовши зі школи. В одному класі першокласники показують пантоміму, в іншому - малюють, а в третьому - підбирають картинки, які ілюструють необхідні дії. Кожна група будує свій план шкільного дня і обґрунтовує його. Потім першокласники обговорюють, що ж, на їх погляд найважливіше для справжнього школяра і що відрізняє школяра від дошкільника. В результаті роботи на цьому етапі діти осмислюють досвід учбової співпраці, тобто розбираються, що їм заважає, а що - допомагає стати справжніми школярами.

На третьому етапі вчитель обговорює з учнями можливі критерії оцінки учбової роботи (правильність, акуратність, краса, старанність, інтерес та ін.) і способи, як всього цього можна досягти.

Четвертий етап адаптаційного періоду першокласників присвячений контролю освоєння введених раніше правил і прийомів роботи. Важливо, щоб вчитель створив ситуацію, коли не він, а самі діти здійснюють цей контроль. Завданням педагога на цьому етапі є спостереження і фіксація основних труднощів учнів (дуже повільні або дуже імпульсивні, дуже тривожні і так далі). Діти працюють в парах, в групах, прагнучи домовитися в ситуації зіткнення думок. Однією з найважливіших  справ для першокласників виявляється сперечатися, не посварившись і не ображаючись один на одного. Шукати аргументи і докази своєї позиції в рішенні тієї або іншої задачі. В кінці роботи хлопці оцінюють, наскільки аргументовано вони сперечалися і обстоювали свою думку, аналізують труднощі, що зустрілися. Вчитель звертає увагу наскільки по-шкільному працюють діти, і які правила шкільного життя допомагають їм впоратися із завданнями.

На завершальному етапі хлопці обмінюються враженнями про перші шкільні дні, малюють, що їм більш всього запам'яталося і сподобалося в школі, розподіляють суспільні доручення. Потім в шкільному дворі вони беруть участь в конкурсі малюнків на асфальті. Закінчується адаптаційний період першокласників святом "Присвячення в учні".

Значимим моментом цього періоду є батьківські збори. Вчитель прояснює очікування батьків від навчання їх дитини в школі, знайомить з особливостями навчання і специфікою нової учбової ситуації, розповідає про перші труднощі і успіхи дітей, проявлені в ході адаптаційного періоду.

Однією з проблем вчителя початкових класів є адаптація учнів, прибулих з інших шкіл в 3-4 класах. Адаптація учнів в цих умовах повинна відбуватися природно, молодший шкільний колектив має бути готовий прийняти до своїх лав новачка. Це новий друг, потрібний класу, повноправний член колективу.

Труднощі першокласників в період адаптації

         Вивчення внутрiшнiх процесів розвитку на кожному віковому етапі, особливо перiодiв криз - актуальне завдання в дослiдженнi психологiї особистості дитини. Успішна адаптація є необхідною умовою розвитку iндивiдуальностi, продуктивної активності та творчості.

         Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік. Якi проблеми, труднощі спіткають дитину в цей період? Якi природні механізми адаптації i за яких умов вони «спрацьовують»?  

         Спочатку сформулюємо критерiї адаптацiї, якi умовно можна подiлити на об’єктивні та суб’єктивнi. Об’єктивнi показники адаптацiї - це адекватна поведiнка та успiшне навчання. До суб’єктивних належать самовдоволення, яке проявляється в емоцiйному станi, та внутрiшнiй комфорт.

         Навчальна дiяльнiсть складається з фiзiологiчного, психiчного, інтелектуального, соцiального, педагогiчного та iнших аспектiв. Адаптацiя дитини до школи має ту ж рiзноманiтнiсть аспектiв.

Розглянемо деякi з них.

І. Особливiстю соцiальної адаптацiї є пошук дитиною свого мiсця в групi однокласників, можливiсть виявити свої здiбностi та iнтереси. Якщо дитина набула досвiду спiлкування, встановлення стосункiв та поведінки в  конфлiктних ситуацiях в умовах дитячого закладу в дошкiльному вiцi, то адаптація в класному колективi проходить швидко. Тривалий, iнодi болісний перiод адаптації переживають діти, якi одночасно з навчанням набувають досвiду щоденного спілкування з різними за характером однокласниками, шукають способiв самоствердження. Вчителевi та вихователевi необхiдно зрозумiти причини неадекватної поведiнки дитини. Доброзичлива атмосфера в класi, а також цiлеспрямованi виховнi завдання та iгри, в яких дитина вчиться виявляти себе i з повагою ставитись до iнших, допоможуть швидше знайти своє мiсце в класi.

II. У першому класi зустрiчаються дiти, якi граються на уроках, на перервах, а виконання навчальних завдань стає для них лихом. Чому трапляються такi випадки? Це дiти, у вiковому розвитку яких ще не закiнчився перiод дошкілля, коли вся внутрішня енергiя спрямована на гру та спiлкування. Це так звані  психологічно неготовi до навчання дiти.

         У цьому випадку тiльки умови, за яких навчання будується на грi та спiлкуваннi, допомагають дитині задовольнити свою потребу в грi не за рахунок навчання. З виховною метою треба формувати мотивацію навчання та ціннісні орієнтири.

III. З початком навчання перед дитиною ставляться нові вимоги соцiальної поведінки, дисципліни, обов’язкового режиму та обмежень, Ступiнь адаптації до нової соціальної ролi школяра визначається рiвнем вольового розвитку та саморегуляцiї. При невисокому рiвнi психiчних процесiв сприймання вимог вiдбувається поступово.

         Успішний процес психологічної адаптації таких дітей залежить від дорослих. Атмосфера вимогливості i доброзичливості прискорює формування вольової саморегуляції.

IV.   Зміна ролей від дошкільника до учня призводить i до нових стосунків в ланці «дитина – батьки». Тепер поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

         Надзвичайно велике місце в адаптації дитини належить сім’ї, дорослим. Тому велике значення в профілактиці труднощів адаптації має поглиблена психологічна консультація на основі тестування та спостереження ще на етапі вступу до школи. Батькам необхідно давати рекомендації  з урахуванням індивідуальних особливостей дитини – як правильно підготувати її до школи, які проблеми спіткають майбутнього школяра тощо.

         При перших ознаках дезадаптації необхідно проводити роботу з батьками про труднощі дитини. Тільки безумовне сприймання дитини батьками, розуміння та підтримка в складних ситуаціях створюють відчуття захищеності, внутрішнього комфорту дитини.

V.  Багато важать для успішної адаптації стосунки «учень – учитель». Адже дитина перебуває у великій емоційній залежності від вчителя . Саме вчитель створює або не створює умови для повного розкриття потенційних можливостей дитини. Тому важко зрозуміти справжні причини та психологічні механізми неадекватної поведінки та навчальних невдач. З цією метою можуть проводитись так звані «малі педради», на яких вчителі, які працюють з дітьми, аналізують причини дезадаптації і роблять відповідні рекомендації.

         Отже виявами дезадаптації в початковий період є:

-         швидка втомлюваність, глибокий спад працездатності на кінець дня та тижня;

-         підвищена тривожність, плаксивість;

-         неадекватна поведінка;

-         невміння будувати стосунки з дітьми та дорослими;

-         неуспішність у навчанні.

     Можемо зробити висновок, що основними причинами труднощів під час адаптації є:

1.     Психофізіологічні особливості:

-         слабкий тип нервової системи;

-         підвищена сенситивність;

-         надмірне збудження.

2.     Особливості розвитку:

-         не сформованість емоційно-вольової сфери;

-         слабка саморегуляція поведінки.

3.     Хибні методи виховання в сім’ї:

-         виховання за типом – кумир в сім’ї;

-         неприйняття дитини;

-         батьківська вседозволеність.

     Дослідження цих причин допомагає розробити програму допомоги дитині в адаптації.

     Рекомендуємо проводити такі заходи:

1.     Індивідуальна робота з психологом – корекцій ні ігри, бесіди.

2.     Консультації батькам.

3.     Малі педради.

4.     Ігри та завдання з метою корекційно-виховної роботи.

     Такий комплексний підхід дає результати: вже на кінець другої чверті дитина долає труднощі.